Юний національний балет про вічне кохання/ Blutjunges Nationalballett über ewige Liebe
Оригінал статті за посиланням: https://www.concerti.de/oper/opern-kritiken/nationaloper-lviv-shadows-of-forgotten-ancestors/?fbclid=IwAR1L5O9AsohMKVZUh-egUiQTm405MWJDra7ltX2cVw-fCyhNzh4arz7QP_Q
(Львів, 3.12.2023) Балет-кантата про романтичну історію кохання, дуже відому у слов’янському регіоні, є впевненим маніфестом незалежної культури і демонструє рішуче звільнення від російських традицій танцю у Львові, на заході України.
Прем’єри «Тіней забутих предків» у Львівській національній опері 2 та 3 грудня стали важливою подією у прагненні розширити особливий національний репертуар, який би чітко відрізнявся від попереднього російського домінування. У слов’янському регіоні цей матеріал є частиною колективної пам’яті: романтична любовна повість Михайла Коцюбинського «Тіні забутих предків» була опублікована в 1911 р. Радянський художній фільм «Тіні забутих предків» (нім. «Feuerpferde» [дослівно – вогняні коні]) Сергія Параджанова з 1965 р. також став відомим на Заході. Балет Віталія Кирейка на лібрето Наталії Скорульської та Флоріана Коцюбинського був поставлений у Львівській опері вже в 1960 році, також виконувався в Києві та був екранізований у 1990 році. Однак після нападу росії в лютому 2022 року всі балети з музикою та хореографією російського походження в репертуарі українських театрів були заборонені. Саме тому в Україні зараз є надзвичайно важливим заповнити неминучі прогалини в репертуарі новими творами.
Трохи нормальності у війні
На заході України, незважаючи на жорстокі військові події на сході, люди прагнуть «нормальності» будь-якими способами. Вистава 3 грудня о 17:00 пройшла з аншлагом. У першій частині вистави залишилися вільними лише кілька місць. Після перерви вони також були заповнені. Закінчення супроводжувалося довгими синхронними оплесками глядачів, які вітали артистів стоячи. У неділю Роксоляна Іскра (Марічка) та Максим Кадикало (Іван) танцювали закоханих, які опинилися між двома ворожими родами у сузір’ї «Ромео і Джульєтти». Це були їх перші великі сольні ролі, що зробили вечір знаковим у їх молодій кар’єрі. Романа Думанська в ролі нелюбої дружини Івана Палагни отримує диплом танцювального конкурсу за виконання акробатичної партії, а Андрій Михаліха грає її коханого, в образі якого в сюжет знову входить бог природи Чугайстер.
Українська балетно-кантатна весна
Не лише національна ідентичність як українця зіграла роль у виборі хореографа Артема Шошина. Шошин працював режисером і хореографом Київського модерн-балету. Він має хороші зв’язки в країнах Балтії і з 2022 року є солістом Люксембурзького балету.
Український композитор і музичний продюсер Іван Небесний (1971 р.н.) заснував ансамбль сучасної музики «Кластер» у 1996 році і демонструє велику прихильність до перформативних форм вираження у своїх музично-театральних роботах. Нещодавно у Львівській національній опері у 2020 році була поставлена вистава «Лис Микита» за мотивами оповідання галицько-австрійського письменника Івана Франка. Художній керівник Василь Вовкун поставив світову прем’єру опери-казки на замовлення Львівської національної опери.
«Справжні» нові казкові опери та балети є відносною рідкістю в Центральній Європі. В Україні, з іншого боку, вони є очевидним вибором, оскільки мають високий статус у «проваленому» зараз російському репертуарі. Тому є сенс розпочати розвиток та оновлення справді українського репертуару саме з цього жанру, для якого в Україні також існує першокласна література.
Фізична енергія без «підвішених» романтичних станів
Хореографія Артема Шошина відрізняється від стилю відомої в усьому світі романтично-соціалістичної школи, яка й досі домінує в росії, великою кількістю стрибків і підйомів. За винятком «тихих» любовних сцен, рухи ніг у «Тінях забутих предків» загалом більш розмашисті та потужні, ніж у класичному балеті і танці на пуантах. Особливо вражає сцена, в якій танцюристи несуть мертву Марічку, як хвилі. Щонайменше шістнадцять чоловічих рук підхоплюють її догори, ловлять і відпускають на глибину. Сцена має акробатичну напругу, і глядачі стежать за нею, затамувавши подих. Кожна фігура ансамблю отримує індивідуальний руховий матеріал у деталях пантоміми. У другій дії Шошин вставляє кілька сцен сміховинної, але насправді сумної комедії на тему неприязні Івана до Палагни. У шлюбну ніч, коли між молодими немає жодного контакту, танцівники стають дверима, меблями і навіть ліжком, на якому сидить самотня Палагна, доки трохи згодом вона не перетворюється на жінку-вамп в червоному і коханку блискучого чорного Чугайстра.
Арвідас Буйнаускас «зафарбував» підлогу та стіни у світло-зелений колір, що нагадує мох. Дерево у вигляді скульптури на стіні з «тінню», спрямованою вниз, і поетичні аж до гротеску костюми Наталії Міщенко, що балансують між фентезі та стилізованим фольклором, уникають будь-якого наближення до фотореалізму. З партитури, хореографії та декорацій видно, що вони рухаються в напрямку власної культури і прагнуть за будь-яку ціну уникнути яскравого фотореалізму.
Рідкісний жанр твору: танцювальна кантата
Хор Львівської національної опери та три солісти розгортають хореографічну дію на сцені. Очікування високої якості слов’янських хорів вражаюче виправдовуються у постановці Вадима Яценка. Сліди гуцульської культури Карпатських гір знайшли своє відображення в музичній мові Івана Небесного та постановці на основі лібрето генерального директора-художнього керівника театру Василя Вовкуна. Західноєвропейське вухо сприймає рідкісну слов’янську звукову ідіому, яку неможливо точно локалізувати, але яка звучить як добре знайома для рідного вуха. Невеликі сольні партії виконують Анастасія Корнутяк, Ірина Чикель та Юрій Трицецький. «Тіні забутих предків» найкраще можна охарактеризувати як хорову кантату з танцем – «Carmina burana» Карла Орфа та «Шпалічек» Богуслава Мартіну є найбільш схожими у цьому випадку.
Блискучий танцювальний виступ
Загальний настрій – енергійний, потужний і дуже фізичний. Атмосферного перевтілення, як у білих актах «Лебединого озера & Cо», не передбачається. За пультом був диригент балету Юрій Бервецький. Разом з оркестром він моделював драматичні, сильні, ліричні та танучі акценти в загостреній, щедро інструментованій і переважно тональній партитурі. В результаті вийшла блискуча 90-хвилинна танцювальна вистава з надзвичайно майстерним музичним хронометражем, фольклорними сценами та потужним драматизмом.
Жодних закликів до війни!
Завдяки своїй близькості до архаїчних обрядів українських регіонів та глибоко патріотичним ремінісценціям, «Тіні забутих предків» не сприймаються як мілітаристський заклик. Цей балет-кантата – впевнений у собі маніфест незалежної культури, який у перспективі покликаний витіснити попередні адаптації. У нашій розмові після прем’єри Василь Вовкун розповідає: «Ця тема показує любов, яка перемагає всі перешкоди, попри всі дрібні суперництва між родами, і триває після смерті. Ми планували цей проєкт ще у 2020 році, задовго до російської агресії. Але зараз він має ще більшу візіонерську силу і важливість у нинішніх жорстоких, невизначених обставинах. Я воюю не зброєю, а культурою».
Роланд Діппель (3 грудня 2023)
Фото – Вікторія Квітка