Львів у пошуках театральної нормальності/ Lwiw sucht Theaternormalität

Оригінал статті можна прочитати за посиланням: https://www.die-deutsche-buehne.de/aktuelles/theaterbrief-nationaloper-lviv/

Наш автор побував на виставі «Тіні забутих предків» у Львівській національній опері у Львові. Репортаж про повсякденне життя театру в умовах надзвичайної ситуації.
Львівська національна опера анонсувала прем’єру «Тіней забутих предків» як головну подію цього сезону. У слов’янському регіоні романтична повість про кохання «Тіні забутих предків» українського письменника Михайла Коцюбинського (1911) є частиною суспільної пам’яті. Однак сьогодні в Україні ніхто не хоче знати більше про екранізації цієї та інших історій, які були створені за часів радянського союзу. Радянський танцювальний стиль, який продовжує закони класико-романтичного балету, сьогодні сприймається як такий, що має ознаки патерналізму, а отже, є перешкодою самобутній українській культурі. Після нападу росії в лютому 2022 року всі балети з музикою та хореографією російського походження були заборонені в репертуарі українських театрів. Зараз в Україні ще важливіше заповнити неминучі репертуарні та антрепризні прогалини новими творами.

Найбільш практичним способом подорожі на запрошення було те, що Остап Громиш, керівник відділу міжнародного розвитку Львівської національної опери, забрав мене на машині з Кошице і відвіз до Варшави після другої вистави в ніч з 3 на 4 грудня разом з литовським сценографом Арвідасом Буйнаускасом. Між Україною та закордоном курсують поїзди та автобуси. Але час контролю на кордонах з Україною коливається і спричиняє незліченні затримки.

Незважаючи на те, що ми приїхали машиною, виїхали о 10.00 ранку, щоб подолати близько 320 км з Кошице до Львова, і, незважаючи на швидкий перетин кордону і лише одну більш ретельну перевірку словацькою поліцією, ми не встигли на прем’єру 2 грудня. Причиною пізнього прибуття до Львова став снігопад, який охопив усю Центральну Європу. Очікування в ніч з 3 на 4 грудня на кордоні між Равою-Руською (Україна) та Гребенним (Польща) тривало три години. Вантажівки застрягли на кордоні та вглиб Польщі, оскільки польські водії вантажівок не пропускали українські транспортні засоби на територію країни.

Нормальність повсякденного життя
Дивно, що така велика громадська будівля, як Львівський оперний театр на центральній площі, залишається в темряві і не освітлюється, коли вона повністю відкрита для відвідувачів. Ідея полягає в тому, щоб не використовувати нічне освітлення для виявлення потенційних цілей. Великий генератор, придбаний спеціально для опери, призначений для забезпечення електроенергією у випадку надзвичайної ситуації, якщо електромережа вийде з ладу.

Незважаючи на війну, вони хочуть «нормальності повсякденності» – в культурі, в бізнесі, в житті. Вистава 3 грудня о 17:00 проходить з аншлагом. Закінчення супроводжується довгими синхронними оплесками глядачів, які вітають артистів стоячи. У неділю Роксоляна Іскра (Марічка) та Максим Кадикало (Іван) танцювали закоханих у сузір’ї Ромео і Джульєтти між двома ворожими родами в Карпатах. Для обох це були їхні перші великі сольні ролі, і цей вечір став важливою віхою в їхній молодій кар’єрі. Романа Думанська в ролі нелюбої дружини Івана Палагни за свою акробатичну партію отримує диплом танцювального конкурсу. Андрій Михаліха виконує роль коханця Палагни – в сюжет знову входить бог природи Чугайстер. Чудовий квартет.
Хореографія українця Артема Шошина відрізняється від стилю романтично-соціалістичної школи, яка домінує в росії донині, численними стрибками та підйомами. Танцювальний ансамбль виконує роль народу, а також зображає меблі і ритуальні фігури. Особливо вражає сцена, в якій танцюристи виносять хвилями потопаючу Марічку. У пантомімічних сценах кожна ансамблева фігура великої трупи отримує індивідуальний руховий матеріал. Загальний настрій – енергійний, потужний і дуже фізичний. За пульт стає диригент балету Юрій Бервецький, розставляючи драматичні, сильні, ліричні та танучі акценти разом з оркестром у загостреній, щедро оркестрованій і переважно тональній партитурі.

Сила кохання
Музику до лібрето художнього керівника Василя Вовкуна написав українець Іван Небесний (1971 р.н.), який спеціалізується на міждисциплінарних жанрах та незвичних концертних майданчиках. У хореографії задіяний хор Львівської національної опери та три солісти (Анастасія Корнутяк, Ірина Чікель, Юрій Трицецький). Арвідас Буйнаускас вкрив підлогу та стіни зеленим покриттям, схожим на мох. Наталя Міщенко розробила поетичні та гротескні костюми, які варіюються від фентезі до стилізованого фольклору.

У нашій розмові після прем’єри генеральний директор-художній керівник Львівської національної опери Василь Вовкун сказав: «Ця тема показує кохання, яке перемагає всі перешкоди, всупереч дрібному суперництву між двома гуцульськими родами, і триває після смерті. Ми планували цей проєкт ще у 2020 році, задовго до російської агресії. Але зараз, у нинішніх жорстоких, непевних умовах, він набуває ще більшого сенсу». Проєкт реалізований за підтримки Львівської обласної військової адміністрації, його генеральним партнером стала група компаній «ШУВАР», офіційним партнером – Kozytskyi Charity Foundation.
Невдовзі після закінчення прийому – близько 23.00 – Остап Громиш сідає в автомобіль, щоб відвезти нас із сценографом та художником світла Арвідасом Буйнаускасом до відправної точки нашої подорожі додому. Ми прибуваємо до Варшави о 9.00 ранку 4 грудня. Буйнаускас летить до Литви, мене висаджують у готелі Ibis, а наступного дня я їду автобусом Flixbus до Берліна. Наступними бюрократичними процедурами займається Громиш. Йдеться про збереження нормального життя в умовах надзвичайної ситуації.

Роланд Діппель (12 грудня 2023 року)
Фото – Вікторія Квітка