Мойсей

Поет звертається до рідного народу, який стогне під ярмом поневолення, «мов паралітик той на роздорожжу,
Людським презирством,
ніби струпом, вкритий!».

Болюче запитання:
«Невже задарма стільки серць горіло
До тебе найсвятішою любов’ю,
Тобі офіруючи душу й тіло?»,

– переходить у ствердження:
«О ні! Не самі сльози і зітхання
Тобі судились! Вірю в силу духа
І в день воскресний твойого повстання».

Картина 1

Пустеля в Синаї. Ранок. Єгошуа ніжними словами будить зі сну свою кохану Лію. Неподалік від них малеча робить будиночки з піску, і ця забава дивує молодих, адже діти ніколи не бачили нічого, крім пустелі. Гра в місто, слова про дім, як мрія «увійшли в кров і душу дитини».

Надходять Авірон і Датан із групою своїх прибічників. Вони докоряють Мойсееві і його однодумцям, до яких належать Лія та Єгошуа, за важкі випробування нескінченною подорожжю.

«Де чудовий обіцяний край,
Про який говорив нам Мойсей
Сорок літ так велично і гарно?
Набрехали пророки!
У пустині нам жить і вмирать! Доки?»

Соратники Мойсея мріють про щасливе життя в обіцяному краї:
«Там діброви й зелена мурава,
Нас там жде і багатство, і слава!».
Між супротивниками зав’язується гострий словесний поєдинок, який мало не переходить у бійку.

Картина 2

Виходить із шатра Мойсей. На дорікання юрби він відповідає, що, провадячи народ до Палестини, виконує волю самого Єгови. Мойсей розповідає казку про вибір деревами свого короля. І гордий ліванський кедр, і пишна пальма, і ніжна береза відмовились. Лише терен прийняв на себе важкий обов’язок.
«Здобуватиму поле для Вас,
Хоч самому не треба,
І стелитися буду внизу, –
Ви ж буяйте до неба!»

Під вчинком Терену Мойсей розуміє скромність вибраного Богом народу, – «щоб він був, мов світило у тьмі».

Авірон заперечує таке тлумачення. Він насміхається з Мойсея і погрожує йому. Мойсей у відчаї. Він відходить, а його супротивники розпочинають церемонію поклоніння Золотому Тільцю, що передує їх відходу на схід.

Картина 1

Пустеля. Мойсей стоїть у глибокій задумі. Він звертається до Бога, щоб той почув його молитви і дав відповідь на сумніви, що роздирають душу.
«Сорок літ трудився, навчав,
Щоб з рабів тих зробити народ!
Та дістав тільки кпини й каміння…».

З’являється Азазель — злий дух. Він підсилює душевне сум’яття Мойсея.
«Що, як голос, що вивів тебе на похід той нещасний,
Був не Бога, а твій, внутрішній, власний?»

Мойсей це пристрасно заперечує. Він відходить у гори, де молиться, піднявши руки. Люди бачать його у розмові з Богом і бояться кари Господньої за зраду його заповіту.

Картина 2

До Мойсея зближається дух ніби його матері. Вона шкодує сина за його душевні терзання і відраджує від цілковитої довіри Єгові.

Мойсей не може слухати цього:
«З твоїх слів не любов помічаю.
Ти темний демон одчаю! Відступись…»

Але Йохаведа продовжує словесний наступ — тепер уже разом із Азазелем. Їх страхітливий дует кидає Мойсея у розпач.
«Горе моїй недолі, чи ж довіку не вирваться вже
Мому люду з неволі? Одурив нас Єгова!»

Картина 3

Над пустелею чути голос Єгови, звернений до Мойсея:
«За сумнів твій карою буде те,
Що, побачивши вітчину,
— Сам не вступиш до неї.
Тут і кості зітліють твої».

Здіймається страшна буря, яка змітає Мойсея з лиця землі. Люди враз прозріли, оплакуючи його:
«Щезло те, без чого жить ніхто з нас негідний.
Що давало змисл життєвий, просвітляло і гріло».

Вбігає натовп на чолі з Єгошуа і Лією. Люди засуджують на страту Авірона й Датана і закликають до походу. Вони сповнені віри, що досягнуть мети, до якої провадив Мойсей,— ступити в обіцяний край, на вільну рідну землю.

Поет впевнений у щасливому майбутньому свого народу:
«Та прийде час, і ти огнистим видом
Засяєш у народів вольних колі,
Труснеш Кавказ, впережешся Бескидом,
Покотиш Чорним морем гомін волі
І глянеш, як хазяїн домовитий,
По своїй хаті і по своїм полі».