«Карась – українець, воїн, патріот»/ Music-Review Ukraine
Sorry, this entry is only available in Ukrainian. For the sake of viewer convenience, the content is shown below in the alternative language. You may click the link to switch the active language.
Тарас Бережанський, виконавець головної партії в оновленій версії «Запорожця за Дунаєм» і боєць ТрО про виклики сьогодення
21 червня, середа
Нині відомому українському басу Тарасу Бережанському вдається поєднувати дві зовсім різні іпостасі: творчість – виступати на сцені та боронити країну, як доброволець Територіальної оборони, його позивний «Опера».
21 червня Тарас Бережанський виступить у головній партії Івана Карася у резонансній постановці Львівської опери – виставі «Запорожець за Дунаєм» С. Гулака-Артемовського. Нове прочитання класики здійснили: музична редакція – Олександр та Дмитро Саратські, лібрето – Микола Бровченко та Оксана Тараненко, диригентка – Ірина Стасишин, режисерка – Оксана Тараненко, сценографія – Тадей Риндзак, художниця костюмів – Людмила Нагорна, хормейстерка – Ірина Коваль, балетмейстер – Олексій Бусько, художник світла – Олександр Мезенцев, постановник боїв – Олександр Дідик, керівник проєкту – Василь Вовкун). Глядачі відчують правдивий дух вільної України та її героїв, які впродовж століть виборювали своє право бути вільними та незалежними.
-Тарасе, як ви встигаєте грати на сцені, а також воювати у Територіальній обороні?
– Завдяки тому, що я, все ж таки, служу у ТрО як доброволець, а тому інколи буває час співати. Коли запитують, як це вдається, то відповідаю : «У вільний час від роботи у Львівській опері я служу, а після служби – працюю в театрі». Це може відбуватися тоді, коли у нас чергування: тиждень через тиждень. Коли наш взвод чергує – я на службі, а коли маю тиждень вихідного, то можу попрацювати й на культурній ниві.
«У НАС НЕ ПОБУТОВА, А ГЕРОЇЧНА ІСТОРІЯ»
-Розкажіть, як народжувалась вистава «Запорожець за Дунаєм» і ваш образ Карася, який у новій редакції опери зовсім не п‘яничка, а розвідник?
-З режисеркою Оксаною Тараненко ми давно знайомі, а тому цілком їй довіряю. Ми з нею гарно попрацювали у Національній опері України під час постановки комічної опери «Джанні Скіккі» Джакомо Пуччіні. То був спільний українсько-італійський мистецький проєкт у співробітництві з Посольством Італії в Україні та Італійським інститутом культури в Україні. Постановка вийшла цікава з вокальним фехтуванням і хепі-ендом…
«Запорожець за Дунаєм» – дуже масштабна вистава, в якій пані Оксана продемонструвала цікаве бачення класики, чітко артикулювала на репетиціях, дуже легко працюючи з артистами, пояснюючи, що вона хоче і яке завдання, аби точніше розкрити кожний персонаж вистави.
В цій постановці по-новому розкрились солісти, хор і балет. Режисерка вміє розкрити потенціал і талант кожного артиста, бо навіть коли ти думаєш, що не здатний щось зробити, не вмієш, то після переконань Тараненко все виходить – цікаво й драйвово.
За сюжетом (режисерка є співавтором лібрето) Карась вийшов зовсім іншим, ніж ми звикли бачити цього героя у хрестоматійних постановках. Мені легко було створювати образ Івана Карася, бо він українець, воїн, патріот. Вживатися не довелося, бо я розумію його дії, його особистість.
У нас не побутова, а героїчна історія. Зараз, коли вже 16 місяців триває повномасштабне вторгнення рашистів в Україну, все актуально, все на поверхні, а тому працювати було легко і цікаво. Карась – це наш сучасник, він розвідник і голова підпілля. Таких героїв сьогодні багато і ми про них чуємо в новинах – це сучасні герої.
– А в музичному плані як працювалось, бо у виставі нове аранжування опери?
-Тут потрібно було попрацювати, бо музична основа вистави трохи відрізняється від класичної версії С. Гулака-Артемовського. Музичну редакцію здійснили композитори Олександр та Дмитро Саратські, але вони не переписували твір, а зробили сучасне аранжування опери. Фінал повністю поміняний, а все інше, в принципі, залишилося. Тексти, які проговорюють герої – там багато було роботи лібретистам, а музичні тексти не надто видозмінені.
«ПЕРЕДБАЧЕННЯ ВІЙНИ НЕ БУЛО, АЛЕ НА СЕРЦІ МАВ ТРИВОГУ»
– Можете пригадати 24 лютого 2022-го – день повномасштабної російсько-українського вторгнення? Як війна розпочалася для вас?
– Ми з дружиною і донькою були вдома, у Києві. Я прокинувся від вибухів десь пів на п’яту ранку… Відчуття, що щось буде якось літало у повітрі, бо з Києва виїхали дипломатичні місії країн, акредитовані в Україні, і це якось бентежило. Хоча, те, що буде така довга та кривава війна, яку розв‘язали російські окупанти, я не міг навіть уявити…
Передбачення війни не було, але на серці мав тривогу. Я мав їхати на фестиваль у Баден-Баден, але за кілька днів до війни, вже скасовували авіарейси, і це насторожувало.
Щось не зрозуміле відбувається… Втім, я по суті, оптиміст, а тому про погане не думав і вважав, що якось все повинно скоро закінчиись… Знаєте, не було ясно, що ж відбувається? Подивився інформацію в інтернеті, бачу, друг з Одеси в онлайні, подзвонив йому. Він сказав, що місто бомблять, Одеса сильно потерпає… Я включив радіо, телевізор і почалися перші повідомлення в новинах про агресію московитів…
Певний час ми з родиною були у Києві, а коли з кожним днем все ставало гірше від бомбардувань, і окупанти почали оточувати нашу столицю, то я вирішив вивезти сім‘ю до Львова, бо там працюю в Оперному театрі. Житомирська траса вже була окупована, то виїжджали в об‘їзд. Їхати було важко, добиралися до Львова три дні… Там родині було безпечніше знаходитись.
– А коли ви записалися до Територіальної оборони? Це було у Львові чи у Києві.
– Я живу у Києві, а тому пішов до Територіальної оборони столиці. До Нового року проходив військові навчання, закінчив у січні одні курси, потім ще інші. І в березні підписав контракт добровольця з моїм батальйоном; ми, як мобільні групи, допомагаємо ППО. Війна змінила все, а тому я хотів, крім культурної складової, якось ще допомогати Батьківщині.
«ПРОГНОЗИ – РІЧ НЕВДЯЧНА»
– Ваші відчуття: одні кажуть, що ця війна надовго, інші вважають, що до кінця року рашистів відкинуть до російських кордонів, і ЗСУ звільнить Україну.
-Я оптиміст, і завжди намагаюся мислити позитивно і все має скоро скінчитися, але ми бачимо, що ворог, попри великі втрати особового складу і техніки, все ж продовжує бойові дії. Війна – не проста справа… відвоювати свою землю дуже важко. Скільки заміновано території!
Ми маємо агресора, який не шкодує своїх і не гребує навіть терористичними діями, наприклад, підірвав Каховську греблю, наробили такої страшної біди, та все одно не зупиняється, а зараз погрожує ще підірвати Запорізьку АЕС… Вони не зупиняються ні перед чим, і всі ці злодійства лягають на плечі українських бійців, які повинні долати перешкоди, йдучи у контрнаступ, звільняючи нашу землю. Прогнози – річ невдячна!
– Тарасе, до війни ви багато виступали за кордоном. Зараз гастрольна діяльність пішла на паузу чи інколи вам вдається брати участь у виставах та концертах провідних оперних театрів світу?
-Є надія, що цього літа зможу взяти участь в опері «Ріголетто» Дж. Верді. Маю контракт із Національною оперою Чилі. Сподіваюся, що зможу туди поїхати. Під час війни, я мав честь виступати в Австралії у постановці опери «Аттіла» Дж. Верді. Цей твір я добре знаю, вже співав на прем‘єрі: патріотична опера про боротьбу жителів Адріатики проти загарбників.
Постановка була представлена в «Ла Скала». Дію там перенесено на час Другої світової війни й показана боротьба італійського підпілля з німецькими фашистами. Тобто обігрується тема завойовників.
Зараз, попри воєнний стан, я можу виїжджати, як артист, але маю звертатися до Міністерства культури та інформаційної політики України з проханням надати дозвіл на гастролі, подаю документи, запрошення, обговорюються дати виступів…
– А з головним режисером Київської опери на Подолі Віталієм Пальчиковим є плани ще попрацювати? Два роки тому у вас вийшла дуже резонансна спільна робота, Представили концертно-сценічну оперу «Cosi fan tutte. Так чинять всі жінки» Моцарта, в якій зібралися зірки: ви, Андрій Бондаренко, Олексій Пальчиков, Ксенія Бахрітдінова-Кравчук, Анастасія Поліщук та Дар’я Миколенко. Той єдиний показ став справжнім світлом для меломанів.
-Ми з Віталієм Пальчиковим час від часу ведемо діалог. Плани є, але зараз театру складно, а мої колеги-співаки теж через війну розкидані по світу. Думаю, після війни та перемоги ми обов’язково ще влаштуємо щось цікавеньке для любителів оперного мистецтва. – Бажаю вам успіху на творчій ниві й рядах Територіальної оборони, а також найшвидшої перемоги над ворогом.
Довідка Music-Review Ukraine
Тарас БЕРЕЖАНСЬКИЙ (бас), лауреат міжнародних конкурсів.
Навчався у Криворізькому педагогічному університеті (2002—2005; викладач Л. Косяк), у Національному педагогічному університеті ім. М. Драгоманова (2009). Закінчив НМАУ ім. П. Чайковського (2013; кл. С. Скубака).
Брав уроки у В. Лупалова.
У 2006—2017 рр. — соліст Ансамблю пісні і танцю ЗС України, в 2016-2020 рр. — Національної опери України, з 2021 р. – Львівської опери.
Як запрошений соліст виступав на сценах провідних театрів кількох континентів — «ДойчеОпер Берлін», Королівський театр Версалю, Австралійської опери, Національної опери Чилі, Ізраїльської опери тощо.
Виконував партії Аттіли, Коллена та Спарафучіле в Сіднейській опері, Падре Ґвардіано у Національній опері Чилі, Спарафучіле в Оперному театрі Північної Ірландії, Короля Рене на Фестивалі Опероза в Чорногорії та в Державному музичному театрі м. Клайпеда, Геркулеса в Королівській опері Версалю, Захарії в «ДойчеОпер Берлін», а також Реквієм В. А. Моцарта в Женевській консерваторії; Данило – «Страшна помста» Є. Станковича, Карась – «Запорожець за Дунаєм» С. Гулака –Артемовського та інші у Львівській опері.
Автор: Тетяна Поліщук
Фото: Львівська Опера
Концертна організація: Львівський Національний академічний театр опери та балету ім. С. Крушельницької
http://www.m-r.co.ua/mr/mr.nsf/0/5DF7FD9A428AEFF6C22589D5003A1E94?