NotaBene Chamber Group: У дзеркалі часу

Sorry, this entry is only available in Ukrainian. For the sake of viewer convenience, the content is shown below in the alternative language. You may click the link to switch the active language.

TETIANA NOVYTSKA, 10.05.2023, The Claquers

О, гомін німого…

Тарас Девдюк

Сонце над вечірнім Львовом поволі котиться до заходу. Незворушно вистукує свій предковічний ритм годинник ратуші. На площі з філігранною регулярністю б’ють ключем і згасають мерехтливі фонтани, підсвічені щоразу новим кольором. Все тут підвладне часу, у всьому відчуваються його рівномірні кроки.

Ввійшовши у Дзеркальну залу Львівської опери, губишся поміж відображень у затемненому холі. Цей стан дуже пасує музиці, що зараз звучатиме — лінійний час у ній розпадається на друзки чи м’яко розповзається по поверхні, як наснив у своїх полотнах чудернацький геній Далі. Третій струнний квартет Бориса Лятошинського і «Квартет на кінець часу» Олів’є Мессіана — такі різні твори таких різних майстрів — у цій концертній програмі знаходять неочікувані точки дотику і, поєднуючись, постають у нових віддзеркаленнях.

NotaBene Chamber Group (зліва направо): Андрій Павлов (скрипка), Ігор Завгородній (альт), Юрій Немировський (кларнет), Максим Грінченко (скрипка), Роман Лопатинський (фортепіано), Артем Полуденний (віолончель). Фото Юрія Грязнова

Для молодого Лятошинського, чуйного романтика в душі і сміливого модерніста ззовні, у 1928 році, коли був написаний Квартет, здавалось, час тільки починався. Тоді ще не було відомо, що зовсім скоро він стане заручником того ж таки часу, своєї жорстокої доби. А поки що його музика — гостре лезо на вишуканому мереживі, тонка лірика, висловлена з граничною експресією.

Натомість Мессіан під час роботи над «Квартетом» відчув на собі долю жертви свого часу сповна: твір було написано і виконано у німецькому таборі для військовополонених у розпал Другої світової війни, де композитор опинився як службовець французької армії. Для нього — бранця нацистів — вже звучав тоді голос вісника Апокаліпсису. Та Мессіан, цей ревний релігійний фанат, сприймає вістку про кінець Часу не зі страхом чи відчаєм, а в молитовному екстазі.

«Тілесна» оболонка абстрактного часу в музиці — ритм. У Лятошинського складні ритмічні сплетіння покликані якомога рельєфніше відтворити чуттєві порухи мелодичних контурів, інтонацію голосу. Його поліритмія — це багатоголосся душевних переживань. Для Мессіана ж ритм — втілення вселенських законів світобудови. Вчення Томи Аквінського про Час і Вічність, закони давньогрецької метрики та індійські ритми Шарнгадеви зливаються у містерію часу, яку сам Мессіан описував із сюрреалістичною містичністю:

«слухач мимоволі підкориться дивному чару неможливостей, певний ефект тональної всюдисущності і нетранспонованості, певна єдність руху (де початок і кінець зливаються, тому що однакові) у незворотності — все це поступово вестиме його до того виду “божественної райдуги”, якою намагається бути музична мова».

Час розімкнутий і час герметичний, внутрішній ритм душевного самозаглиблення і космічні ритми вічності, «земне» людське почуття і релігійний екстаз прозріння – діалог світів відбувається на сцені поміж дзеркал.

NotaBene Chamber Group. Фото Юрія Грязнова

Музиканти ансамблю NotaBene Chamber Group — Андрій Павлов, Максим Грінченко, Ігор Завгородній, Артем Полуденний — інтерпретують Третій квартет Лятошинського, здається, досконало. Музика звучить з експресією, але без надриву, сказати б — інтелектуально. Ліричні теми — відсторонені, приглушені. До прикладу: пронизливо, «в саму ціль», а водночас — наче здалеку звучить тема альта у другій частині («Ноктюрн») у виконанні Ігоря Завгороднього. На фоні остинатних «повзучих» інтонацій щоразу з новими нюансами артикуляції в інших голосах ансамблю — це буквально голос підсвідомості.

Перед слухачами — довершена злагодженість голосів, баланс звучання, струнка архітектоніка динаміки, продумана драматургія у прочитанні нотного тексту, а крім того — окрема насолода від споглядання за музикантами під час гри: натхненний вигляд виконавця партії першої скрипки Андрія Павлова вартий полотен Тиціана.

«Квартет на кінець часу» — музика з абсолютно інакшим посилом — виконується Андрієм Павловим, Артемом Полуденним, Юрієм Немировським, Романом Лопатинським з не меншою довершеністю. Тут, як звикло у творах Мессіана, немає місця людині як земному створінню з душевними турботами, натомість — гра божественних символів і знаків. Чого варті лише назви восьми частин Квартету, як, наприклад, сьомої — «Хаос веселок для Ангела, який сповіщає кінець Часу». Звісно, для Мессіана «хаос веселок» — не просто красиві слова. Своє синестетичне бачення він чітко виписував у коментарях до музики. Наприклад, тема вокалізу Ангела в другій частині, як стверджує автор, звучить «в тихому каскаді помаранчево-блакитних акордів».

Юрій Немировський

Музика-медитація у надповільних темпах, з використанням штучних ладів обмеженої транспозиції, незворотніх ритмів, доданих тривалостей — це справді континуум, в якому існує позаземний простір. Крім екзальтованого образного змісту, композитор у назві твору зазначив і суто технічний аспект — «кінець музичного часу, заснованого на мірній метричній пульсації класичної музики». Надвзичайно складні ритмічні малюнки аметричних мелодичних ліній відтворюються музикантами з феноменальною чіткістю.

Легкість, невимушена природність звучання «Літургії кристалу» у її перманентному piano і при цьому такому рельєфному переплетенні контрастних ліній у виконанні NotaBene відтворює, здається, саме те, що заповів автор: голоси його улюбленців — птахів, «оточених звуковим пилом у сяйві трелей, що губляться у висі поміж дерев», а разом із тим — «гармонічне мовчання небес».

Голоси птахів — Божих посланців на землі — звучать чи не у кожному творі Мессіана, особливо починаючи від 1940-х років. Одне з найпрекрасніших втілень пташиного співу — третя частина Квартету — «Безодня птахів» для кларнета соло. Юрій Немировський тут, здається, робить неможливе, чи то пак, вслід за Мессіаном — божественне. Голоси птахів — дискретні короткі мотиви — чергуються із голосом самого Часу — трикратною появою одного й того ж звука, що, виринаючи з тиші ррр, розливається до fff, заповнюючи собою усе навколо. Свобода агогіки у мерехтінні пташиних голосів та глибина звуку у гласі Часу у виконанні Юрія Немировського вражають.

Андрій Павлов

Ігор Завгородній

Смисловий центр квартету, де таки закінчується Час — еквіритімчний «Танець люті» та зітканий з контрастних потоків «Хаос веселок». Однак для Мессіана виявляється важливішим те, що поза часом; те, що лишається після його кінця — «Хвала безсмертю Ісуса». Ця фінальна частина, як і п’ята — «Хвала вічності Ісуса», представлена як медитація-чування — крихке, делікатне звучання, чуттєво відтворене музикантами, у якому Творець постає милосердним Богом, а не справедливим суддею.

У незворотніх ритмах цієї музики час закільцьований, подібно до паліндрому, винесеного в епіграф. «О, гомін німого» — музичне ословеснення абстрактного, втілення безтілесного, люблена Мессіаном божественна містифікація.

…Після концерту виходиш надвір, вливаєшся у потік людного міста: знову вистукує годину львівська ратуша, знову регулярно мерехтять фонтани – час іде, але тепер ти знаєш де він зупиняється.